<< Главная страница

Гобсек orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=4935


Якось узимку 1829/1830 року в салонi вiконтеси де Гранльє аж до першоï години ночi засидiлися два гостi, що не належали до ïï рiднi.
Перший з них гарний молодий чоловiк, зачувши бiй камiнного годинника, поспiшив вiдкланятися. У салонi ïï брат та друг сiмï ще залишилися закiнчити партiю гри в пiкет, а вона пiдiйшла до своєï дочки Камiлли, побачивши, що та стоïть бiля камiна й прислухається до звуку кабрiолета, що саме вiдïжджав. Мати почала мяко докоряти дочцi за надмiрну увагу до молодого графа де Ресто. Я нагадаю тобi тiльки одне: у пана де Ресто є мати, жiнка, здатна поглинути хоч i мiльйон, сказала вона Камiллi i розповiла, що графиня де Ресто була особою низького походження, мала прiзвище Горiо i дуже негарно поводилася з батьком. Вона не заслуговує на такого сина, як Ернест, який нiжно пiклується про матiр, брата i сестру. I хоч сам молодий граф гiдний поваги, жодна з матерiв не зважиться довiрити йому свою дочку, доки жива його мати.
Зачувши розмову вiконтеси, друг ïхньоï сiмï стряпчий Дервiль поспiшив на допомогу Камiллi, пообiцявши розповiсти iсторiю, яка має змiнити погляди на становище Ернеста де Ресто. Чому ж вiконтеса, одна з найвпливовiших дам Сен-Жерменського передмiстя, так охоче спiлкувалася зi звичайним стряпчим? Свого часу, повернувшись до Парижа разом з королiвською родиною пiсля революцiï, вона, втративши все, змушена була жити на невеликi грошi, що видiляв ïй Людовiк XVIII як придворнiй дамi. Дервiль зумiв настiльки вправно и профес iно повести справи, що незабаром повернув ïй будинки, лiсовi угiддя, акцiï Орлеанського каналу та iнше майно. До того ж вiн був чесним, мав гарнi манери i не скористався жодною вигiдною пропозицiєю щодо блискучоï карєри у судовому вiдомствi. Проте в салонi де Гранльє бував частенько i його охоче приймали. Вiн уже давно помiчав закоханiсть молодих людей i прихильно ставився до обох, за що Камiлла була йому вдячна.
Отож, зiбравшись з думками, Дервiль розпочав так: Сьогоднiшнiй вечiр нагадав менi про одну романтичну iсторiю, єдину у моєму життi… Адже колись i менi було двадцять пять рокiв…* I вiн розповiв про дивного сусiда, якого послав йому випадок, коли Дервiль мешкав на вулицi де-Гре. На думку Дервiля, обличчя його су- сiда-лихваря нагадувало мiсячний диск, оскiльки його жовтувата блiдiсть нагадувала колiр срiбла, з якого злiзла позолота. Волосся… було абсолютно пряме, завжди охайно зачесане i з сильною сивизною — попелясто- сiре. Риси обличчя нерухомi, безпристраснi, немов у Талеирана, здавалися вiдлитими з бронзи. Очi, маленькi й жовтi
22ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК. Гобсек
немов у тхора, i майже позбавленi вiй, не терпiли яскравого свiтла, тому вiн захищав ïх великим козирком зношеного картуза. Гострий кiнчик довгого носа, поритий ряботинням, скидався на буравчик, а губи були тонкими, як у алхiмiкiв та древнiх дiдуганiв на картинах Рембрандта i Метсу. Вiк його був загадкою: чи то постарiв дочасно, чи то добре зберiгся й залишиться моложавим навiки.
Усе в життi лихваря здавалося настiльки впорядкованим, нiби його хтось завiв, наче якийсь механiзм. У нього, здавалося, й емоцiй не було. Життя його минало безшумно, немов сипався цiвкою пiсок у старовин ному пiсочному годиннику . Часом його жертви обурювалися, кричали, але потiм наставала тиша, як буває на кухнi, коли зарiжуть качку*. Отакий був сусiд Дервiля, коли вiн мешкав у будинку, що був колись монастирським готелем. Сам Дервiль був тодi ще студентом-правником останнього курсу i лише молодшим писарем у конторi стряпчого. Внаслiдок безгрошiвя вiн жив дуже скромно, отож i заслужив на повагу свого сусiда- лихваря, якого звали Гобсек.
Гобсек був людиною багатою, проте жив дуже скромно, не бажаючи, аби хоч хтось дiзнався про його справжнi статки. Одного разу, коли вiн iшов сходами, з його жилетноï кишенi випала золота монета проте коли йому хотiли вiддати грошi, що покотилися сходами, Гобсек вiдмовився, сказавши, що в нього, людини бiдноï, не може водитися золотих монет, iнакше хiба б вiн так жив. Жив вiн самотньо, нiкого до себе не пускаючи, але Дервiль вiв його справи, отож мав прихильнiсть цiєï дивноï людини. Згодом вiн дiзнався, що старому було вже сiмдесят шiсть рокiв i народився вiн в Антверпенi, що мати його була єврейка, а батько голландець i що повне його iм я Жан-Ес- тер ван Гобсек. Прiзвище у перекладi з голландськоï означало живоглот* . У нього була сестра, в якоï були дочка та онука, проте Гобсек нiколи не цiкавився рiдними i заздалегiдь ненавидiв своïх спадкоємцiв. Колись ще десятирiчним хлопчиком мати вiддала його юного на корабель, що вiдпливав до голландських володiнь Ост-Iндiï. Там вiн поневiрявся 20 рокiв. Намагаючись розбагатiти, звязався з корсарами, шукав скарб диких племен поблизу Буенос-Айреса. Де тiльки вiн не був, однак не дуже полюбляв про це говорити, хiба що часом Дер- вiлю, та й то потiм про це жалкував: Якщо людянiсть, спiлкування мiж людьми вважати свого роду релiгiєю, то Гобсека можна назвати атеïстом. Дервiль говорив: Душа його залишалася для мене та ємницею за сiмома замками*. Вiн не знав, якоï вiри Гобсек, чи вона в нього була, чи є щось святе для цiєï людини: Про що думає оця iстота? Чи знає вона, що є у свiтi Бог, почуття, любов, щастя? Одного разу, коли вони заговорили про грошi, Гобсек розповiв своєму
23молодому сусiдовi, як вiн розважається. Вiдтак вiдкрив своï погляди на життя, щастя, людей. Непорушним Гобсек вважав лише єдине почуття iнстинкт самозбереження, який, на його думку, в державах європейськоï цивiлiзацiï називають особистим iнтересом. Лихвар сказав, що з усiх земних благ є лише одне, достатньо надiйне, аби людинi варто було гнатися за ним. Це… золото. У золотi зосередженi всi сили людства. Саме золото мiстить у зародку все, що ми бажаємо, вважав Гобсек, нахвалюючись: …я володiю свiтом, не втомлюючи себе, а свiт не має надi мною анi найменшоï влади. Саме тодi Гобсек розповiв Дервiлю про iсторiю двох векселiв, за якими крилася iсторiя життя двох жiнок. Того ранку Гобсек пiшов по грошi, що належало сплатити за цими векселями. Вiн, маючи неабиякi статки i завжди беручи з клiєнтiв грошi на вiзника, ходив пiшки, економлячи на цьому. Отож перший вексель дiстався йому вiд гарного молодика, красеня i дженджика. А видала цей вексель жiнка, одна з найгар- нiших парижанок, що була дружиною графа. Коли Гобсек прийшов до^графинi, служниця сказала, що панi, повернувшись з балу о третiй годинi ранку, ще спить. Отож вiн пiшов на вулицю Монмартр, де жила Фаннi Мальво, яка видала другий вексель. Вiн не застав ïï вдома, проте консьєржка сказала, що грошi для нього вона лишила. Але йому кортiло подивитися на боржницю, i вiн вирiшив зайти пiзнiше. Опiвднi вiн знову вiдвiдав графиню i дiзнався, що сплатити борг вона не може, хоч покоï, куди його запросили, були дорого оздобленi, скрiзь лежали дорогi прикраси, одяг, якi цiєï ночi скинула з себе втомлена пiсля балу жiнка. Усюди панував безлад, в усьому була краса, позбавлена гармонiï. Спостережливий Гобсек одразу вгадав по всьому сумну долю нерозважливоï жiнки. Вона благала про вiдстрочку платежу, аж тут нагодився ïï чоловiк, якому вона збрехала про Гобсека, що це ïï постачальник, i вона швидко вiддала лихваревi дiамант, звелiвши йти якомога скорiше. Виходячи з дому, вiн побачив, як пiд'ïхав той самий молодик, коханець графинi, Максим де Трай. Дiзнавшись, що графиня сплатила грошi по векселю, вiн посмiхнувся дещо iронiчно. *1 Я прочитав на його обличчi усе майбутнє графинi. Цей бiлявий красень, холодний, бездушний гравець, розориться сам, розорить ïï, розорить ïï чоловiка, розорить дiтей! розтринькавши спадок. Потiм Гобсек Навiдався до Фаннi Мальво, яка мешкала на шостому поверсi у невеличкiй, дуже чистiй квартирi з двох кiмнат. Усюди в кiмнатi, куди його запросили, лежали стоси розкроєного полотна, i вiн зрозумiв, що вона бiлошвейка. Ночами ïй часто доводилося працювати, проте грошi по векселю вона сплатила вчасно. Вдягнена вона була просто, але з витонченiстю парижан-
24ки. У неï була грацiозна голiвка, свiже личко i привiтний вигляд, капiтанове, гарно зачiсане волосся, спускаючись двома гладенькими напiвколами, прикривало скронi, i це надавало якийсь тонкии вираз ïï голубим очам, чистим, як кристал. Гобсековi вона так сподобалася, що вiн ледве не запропонував позичити ïй грошi пiд дванадцять процентiв, але вчасно схаменувся, бо вважав, що благодiяння для того, кому воно призначене… буває погибельним. Так Дервiль уперше дiзнався i про Фаннi Мальво, з якою потiм одружився, i про графиню Анастазi де Ресто, i про те, як розважається, спостерiгаючи за людськими трагедiями, старий лихвар Гобсек. Виявляється, зi слiв Гобсека, що таких, як вiн, у Парижi чоловiк десять.~ Вiн називає таких людей володарями людських доль, адже, на його дум ку, життя це машина, яку приводять до руху грошi. Тому вони й збираються у певнi днi щотижня у кафе Фемiда поблизу Нового мосту, аби подiлитися фiнансовими таємницями i проаналiзувати подiï. Вiн хизувався тим, що у його головi тi самi ваги, на яких виважуються спадки i iнтереси всього Парижа. Ну то як вам здається тепер, сказав вiн, повернувшись до мене блiдим своïм обличчям, нiби вилитим зi срiбла, — чи не ховається жагуча насолода за цiєю холодною, застиглою маскою, яка так часто дивувала вас своєю незворушнiстю? Дервiль раптом побачив Гобсека зовсiм iнi им, вiн здавався фантастичною фiгурою, уособлеЬням влади золота. Отодi
вiн злякався: невже все сходиться до грошей?
Нинi, розповiдаючи про нього у салонi вiконтеси де Гранльє, Дервiль нiби переживав усе знову. Якраз у цей час, доживши до вiсiмдесяти девяти рокiв, Гобсек помер, i тепер Дервiль мiг розповiсти, як саме щастя Камiлли де Гранльє залежить вiд цього дивного лихваря Гобсека. I Дервiль згадав, як тодi, багато рокiв тому, вiн захистив дисертацiю, здобувши ступiнь лiценцiата права, й був зарахований до колегiï стряпчих. Довiра Гобсека до нього ще бiльше виросла, i вiн звертався до молодого юриста за порадою у найризикованiших справах. За три роки невтомноï працi Дервiль став старшим клерком у конторi i переïхав з вулицi де-Гре, але Гобсек, як i ранiше, звертався до нього по поради. Якраз тодi хазяïн контори, де служив Дервiль, наробивши боргiв, змушений був ïï продати за сто пятдесят тисяч франкiв. Дервiль, розрахувавши, як вiн зможе за десять рокiв повернути грошi, звернувся по грошi до Гобсека. Той, як завжди, усе знав наперед, хоч нiхто про це не говорив публiчно. Вони розпочали торг, i Дервiль отримав позику пiд пятнадцять вiдсоткiв, лихвар не хотiв йому поступатися, бо вважав, що найгiрше для людини обов язок вдячностi. Краще вже розплачуватися грошима. Проте вiн пообiцявОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК. Гобсек
рекомендувати його своïм колегам Вербрусту, Пальма, Жигонне. Вiн додав ще умову, аби Дервiль консультував його безкоштовно до кiнця днiв I годував обiдом пiд час спiлкування по середах i суботах. За пять рокiв, згадував Дервiль, я вже розквитався з Гобсеком повнiстю*. Грошi дiсталися йому працею i талантом та знаннями юриста. Власними особистими якостями вiн досяг певного соцiального стану, стабiльностi й одружився з Фаннi Мальво, яка отримала у спадок вiд померлого дядька сiмдесят тисяч франкiв. Отож усе разом i допомогло вiддати борг.
Аж раптом вже за рiк випадково, майже проти своєï волi, потрапив я на парубоцьку вечiрку, — вiв далi Дервiль. Там приятель позi iиомив його 31 свiтським жевжиком Максимом де Траєм, аби вiн повiв цього гравця й улюбленця жiнок до Гобсека й допомiг з ним помиритись. Дервiлю довелося це зробити. Виявилося, що й Гобсек був зацiкавлений у цьому примиреннi, бо хотiв врятувати своï грошi. Незабаром Максим де Трай привiв до лихваря жiнку дивноï краси. Це и була графиня де Ресто, яку вправно використовував красень Максим де Трай, що штовхав не ïï одну на дно страшноï прiрви. Вона принесла чоловiковi дiаманти, на якi не мала права, аби тiльки здобути грг гтч для свого коханця. I хоч Дервiль намагався врятувати ïï вiд необережного кроку, принади де Трая перемогли. Вона вiддала дiаманти за досить низьку цiну, знаючи, що треба ïх викупити неодмiнно, ще й за справжню цiну. Старий лихвар до того ж виписав чек лише на п ятдесят тисяч, а решту вiддав векселями Максима де Трая, який нещодавно вихвалявся, що його векселi будуть оплаченi завжди. Вiн розлютився, але Гобсек ладен був викликати його на дуель, i молодик змушений був вибачитись. Графиня вискочила в розпачi. А незабаром до Гобсека прибiг чоловiк рокiв тридцяти пяти, схожий манерами и статурою на покiйного герцога Рiшельє. Це був чоловiк рафк де Ресто. Вiн у гнiвi погрожував Гобсековi судом, оскiльки його дружина не мала права самостiйно розпоряджатися будь-яким майном. Але Дервiль розтлумачив графу безперспективнiсть задуманого i врештi-решт уклав угоду з Гобсеком про викуп дiамантiв. Тодi ж лихвар порадив графовi знайти надiйного друга, щоб за допомогою фiктивного документа про купiвлю-продаж зберегти спадщину для своïх дiтей. Граф спитав у Дервiля, якоï вiн думки про Гобсека, i той сказав, що в цiй людинi живуть двi iстоти: скнара i фiлософ, пiдла iстота i вивищена*. Але якщо я умру, залишивши малолiтнiх дiтей, то вiн буде ïхнiм опiкуном, сказав Дервiль. I граф де Ресто вирiшив скласти договiр купiвлi-продажу свого майна Гобсековi, а Дервiлю доручив скласти зустрiчну розписку Гобсека про те, що продажОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК. Гобсек
фiктивний i що як тiльки старший син графа Ернест де Ресто досягне повнолiття, Гобсек зобовязується вiддати йому все майно. Оскiльки Ернест був надто привязаний до матерi, жiнки легковажноï, то граф попросив Дервiля зберiгати розписку в себе. У цьому ж документi вiн видiляв долю спадщини i для молодших дiтей. Проте минуло три мiсяцi, а документа Дервiль так i не отримав. Одного разу, обiдаючи з Гобсеком, Дервiль таки спитав у нього, що з графом, i той сказав, що граф де Ресто на порозi смертi. Вiн не витримав горя й захворiв. Вони разом пiшли до графа, але графиня, побоюючись заслуженоï кари, зробила все, аби не пустити Дервiля до графа. Весь час вона проводила бiля чоловiка, i всi думали, що вона така вiддана й турботлива дружина, а тим часом графиня шпигувала за чоловiком, i коли вiн помер, влаштувала справжнiй обшук. Коли пiсля смертi графа Гобсек i Дервiль зайшли до його спальнi, вони були враженi безладом, який там учинила графиня, навiть тiло чоловiка вона зухвало перевернула, шукаючи потрiбнi документи. Мабуть, граф до останнього ховав зустрiчну розписку пiд подушкою. Дервiль побачив на килимi розiрваний конверт з гербовою печаткою графа, що був адресований саме стряпчому. У камiнi горiли якiсь папери. Почувши, що впни прийшли, графиня швидко пробiгла очима першi рядки заповiту i, побачивши там iмена своïх молодших дiтей, кинула папери у вогонь, думаючи, що документ позбавляє ïх спадщини. Що ви наробили! скрикнув я, вихопивши з камiна шматочок паперу, якого ще не торкнувся вогонь. Ви розорили своïх дiтей! Адже цi документи забезпечували ïм спадщину*, так згадував про це Дервiль. Гобсек вирiшив сам користуватися майном графа, оскiльки зустрiчна розписка була спалена. Будинок графа Гобсек здав для винаймання; лiто проводив по-панськи у його маєтках, тримав себе там за хазяïна, будував ферми, лагодив млини i дороги, саджав дерева*. Одного разу, зустрiвши Гобсека на однiй з алей Тюïльрi, Дервiль сказав, що графиня змiнилася, увесь час присвячує дiтям, дала ïм гарну освiту, а старший ïï син Ернест гарний юнак, вiн намагається працювати, аби забезпечити матiр i молодших брата i сестру. Але на запитання про те, чи не збирається Гобсек таки допомогти Ернесту, той вiдповiв, що нещастя найкращий учитель. У нещастi вiн багато чого навчиться, дiзнається про цiну грошей, чоловiкiв i жiнок. А як стане вправним лоцманом у життєвому морi, ми його до капiтана пiдвищимо*, зауважив лихвар. Через деякий час Гобсек захворiв. Навiдавшись до нього, Дервiль побачив, що той зовсiм заслаб, але не слабшала його жадiбнiсть. На той час вiн винаймав увесь будинок сам, не бажаючи нiкого бачити бiля себе. Однак щодня отримував дари. Вiн
27ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК. Гобсекприймав усе, починаючи вiд кошика з рибою, пiднесеного якимось бiдаком, i закiнчуючи пакунком свiчок подарунком людей скупуватих, брав столове срiбло вiд багатих людей i золотi табакерки вiд спекулянтiв*. Служка сказала, що ïй здається, нiби вiн це все поглинає, а сам усе худне, бо воно йому все не на користь.
За деякий час Гобсек прислав по Дервiля, бо йому було зовсiм зле. Увiйшовши до кiмнати лихваря, Дервiль побачив, що Гобсек стоïть навколiшках бiля камiна, в якому не було вогню, хоч i було досить холодно, а лише купка попелу. Але затопити камiн вiн вiдмовився
i сказав, що це вже його останнi години, а встав вiн, бо йому здалося, нiби по всiй кiмнатi котиться золото, i вiн хотiв його пiдiбрати. Помираючи, вiн бiдкався, кому ж пiде його добро, i попросив Дервiля вiдшукати його єдину родичку, дочку Прекрасноï Голландки, повiю на прiзвисько Вогник. Вiн заповiдав також розпорядитися його майном i, навiть помираючи, давав поради, як що продати дорожче. Гобсек помер, зупинивши погляд на купцi попелу в камiнi, i коли Дервiль придивився ближче, то побачив пiд золою купи золота й срiбла, вiрогiдно, його доходи за час хвороби. Гобсек нiкому не довiряв. Коли Дервiль вирiшив оглянути й iншi кiмнати, то був вражений: там були ïстiвнi припаси, вкритi де-не-де плiснявою, якiсь продукти гнили, i стояв страшний сморiд. Лежали також i рiзнi товари: кава, ящики цукру, дiжечки з ромом тощо. Скрiзь були складенi банкноти, навiть у книжках. Дервiль розповiдав, що нiколи ще у своïй юридичнiй практицi не зустрiчав такого дивного поєднання скупостi зi своєрiднiстю характеру. Повернувшись до кiмнати, де жив i помер Гобсек, Дервiль побачив пiд прес- папє переписку лихваря з тими, кому вiн збирався продати своï подарунки. Вiн торгувався за кожний дрiб язок. I заради чого? IДоб вiддати величезне багатство в руки якоïсь непотреби легковажноï родички.
Але разом з тим, звернувся Дервiль до панi де Гранльє, за документами, Ернест де Ресто незабаром матиме настiльки солiдне майно i грошi, що це дозволить йому одружитися з Камiллою та ще й видiлити неабиякий капiтал для матерi й брата, а сестру забезпечити посагом. Вiконтеса де Гранльє згадувала про древнiсть свого роду, але Дервiль нагадав: А ви знаєте, який герб у Ресто? Чотиричасне червлене поле зi срiбною смугою й чорними хрестами. Дуже древнiй герб. Ну що ж, розсудила панi де Гранльє, Камiлла може i не зустрiчатися зi своєю свекрухою, порушницею гасла на гербi Res tuta (надiйнiсть). До того ж у деяких домах ïï таки приймають бодай на раутах.

Гобсек orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=4935


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация